.jpg)
Сiльська школа, народна освіта на селі.
Колишній учитель Павло Аксентiйович Царюк свого часу розповiдав, що його батька в дитинстві, як i iнших дiтей, хто мав змогy вчитися, в 1854-1855р.р., а це було, як вiдомо, пiд час Кримської війни, навчав сільський дяк.
Навчання проводилось у сiлъсъкiй церковнiй сторожцi, яка була збудована на скалi, поряд з церквою.
Отже, ця дата спiвпадає з тими днями, якi наводили в своїх спогадах деякi старожили нашого села про те, що наша перша дерев'яна церква Пресвятої Параскеви-П'ятницi була збудована десь в п'ятдесятих роках XIX столiття. Оскільки церква на той час була єдиним осередком освiти i культури на селі, то вона і відповідала за навчання дітей.
Але вчителя на той час в селi ще не було, дяк, будучи i сам малоосвіченим, навчати дiтей мiг тільки абетцi та молитвам.
На початку 90-х poків XIX столiття при церкві навчався уже й сам Царюк. Дiтей в школi було уже бiльше, але самої школи ще не було, а була лише назва. Вчилися тодi в примiщеннi сільської невеличкої хатки, що служила тодi як державний заклад. Чому цей заклIад називався не Управою, а Розправою – невiдомо. Можливо через те, що там розправлялися з непокiрними селянами i злодiями, а може люди перекрутили цю назву на свiй лад, як багато iнших слiв.
Отже, Царюк згадував, що навчання було майже таким як i ранiше, але тепер дiтей навчав вже сам священник. Окрім "аз", "буки" він розповідав дітям багато Біблейських сюжетів i заповiдей Icyca Христа, пояснював, що "Бог сотворив Мир i Землю". Крім того, батюшка розучував з дiтьми рiзнi молитвита церковнi псалми, вчив їх правильно молитися, поводити себе вдома i на вулицi.
Писали тодi грифелями на дощечках, якi завозилися на Україну iз Європи. Тiльки в 1904 роцi в школі з'явилися першi зошити i олiвцi, В томy ж році земство збудувало перше в Крушинiвцi приміщення школи.
З "Розправи" перенесли сюди чотири парти, потім зробили ще двi нових. За кожною партою сидiло по 8 учнів. Шiсть парт, таблиця множення на стіні – ось i все майно школи на той час. Дітей тепер навчав вже справжнiй учитель, але клас був всього один, отож учнi були розбитi на три групи i кожна група виконувала свое завдання. Школа називалася церковно-парафiальною, або ж церковно-приходською.
1914 piк... розгорiлася шерша світова вiйна. На той час Павло Царюк був уже вчителем, але невдовзi, разом з iншими чоловiками був мобiлiзований нафронт. Заняття в школi пришинилися. Україна опинилася в зонi бойових дiй австроугорських, нiмецьких та росiйських вiйськ.
Вслiд за першою свiтовою вiйною грянула Велика Жовтнева соціалістична революцiя. Безвластя i безладдя, холод, голод, розруха. Але i в тi важкi часи селяни не забували про навчання дiтей. Коли в селi оголосили Радянську Владу i створили Сiльревком Комітет незалежних селян, навчанням дітей зайнялися конкретно. Особливу увагy народнiй освіті придiляли перший голова Сiльревкому Сидiр Головатюк та голова Комітету незалежних селян Лука Бровченко - енергiйнi, мужні, стiйкi люди.
Коли з фронтy повернувся учитель П. А. Царюк, С. Головатюк i Л. Бровченко зiбрали схiд села i одностайно вирiшили просити районе керiвництво, аби дозволили «Нашому Павлyшi» - так любовно називали селяни Царюка, навчати в школi своїх односельчан, не тiльки дiтей, а й дорослих у вечiрнiй час.
Розглянувши заяву селян, інспектор наросвiти тов. Манченко негайно призначив П. Царюка на роботy у Крушинiвку. Так розпочала своє iснування на селi перша Трудова сiльська радянська школа в нашому селi, То була її офіційна назва. IIIкола була збудована в 1912 роцi, на так званiй скалi. Вона мала вигляд просторого приміщення, з великими вiкнами i залiзним дахом. У нiй були три класні кімнати i коридор. За радянських колгоспних часiв це примiщення кiлька разiв перебудовувалося під рiзнi потреби.
Пiд час Великої Вiтчизняної вiйни, коли наше село було окуповане фашистською владою, в приміщенні тієї школи знаходилась Примарiя - заклад військової руминської влади.
В роки революцii i громадської вiйни приміщення тієї школи було зруйноване i пограбоване, в вікнах не було ні однiєї шибки, ні одних дверей. Не було нi жодного аркуша паперу не те що олiвцiв, чи, зошитів, чи підручників.
Але школярі разом з батьками дружньо прийнялись за справу вiдновлення школи. Збирали по однiй дошцi i виготовляли дверi, парти i столи, збирали кошти на олiвцi i пера, але iх нiде не було – продовжувалась громадська вiйна, кругом ще шастали рiзнi банди.
Та бажання вiдкрити в селi школу було таким великим, що люди робили неможливе. Наприклод, коли постало питання – де дiстати для вікон скло, тодiшнi учні Дмитро Дзюбенко, Олексiй Преятельчук, Дмитро Харковенко та Григорiй Ткач пiшли по ceлy i стали просити селян, аби вiддали скло, котрим засклитi iкони святих. За два дні зiбрали скла стільки, що його вистачило на вci вікна школи, але тут постала iнша проблема, щоб засклити вікна в школi, потрібен був алмаз чи склорiз. В селi такого не знайшлося.
«Спробуємо, хлопцi, рiзати скло ножицями, у водi, -запропонував учитель – я колись чув про таке…» скло, занyрене на пiвметрову глибину в холодну воду Бугу, рiзалося як папiр. Проблема з вiкнами була вирішена.
До жовтневих свят примiщення школи повністю вiдновили, пiдготyвали для навчання. На той час якраз i бузина достигла. З неї надушили чорнила, Дiти збирали по вулицях i подвiр'ях гyсяче пiр'я, заточували його i робили пера. Пригодилося i те, що Павло Аксентiйович Царюк керував церковним хором. Тож як своя людина в церкві, він конфiскував там Апостола, требник i ще декiлька книжок. Повиривав iз них листки i роздав дiтям, щоб вони помiж слов'янсько-церковними літерами вчилися виводити перші слова.
На початку того ж 1919 року в Крушинiвку прибуло двоє молдован-бiженцiв. Вони знали українську мову i виявилися здiбними вчителями. Їх просили викладати в школi i ті погодилися. З'явилася можливiсть роздiлити дiтей на три групи, на три початкові класи.
Перше радянське свяmо.
День вiдкриття школи спiвпав з великим святом – 7 листопада – другою річницею Великої Жовтневою революцiї, тому для вcix жителiв села то була знаменна подiя.
Ввечерi 6 листопада селяни зiбрались на перший урочистий вечiр, присвячений другiй рiчницi Великої Жовтневої соцiалiстичної революцiї.
Вечiр проводився в клунi селянина Василя Пугача, який погодився вiддати цю свою будiвлю пiд сiльбуд. Ту клуню ще й досi пам'ятають багато поколiнь у нашому селi. Пiсля Великої Вiтчизняної вiйни в 1946 – 1947 р.р. в ній розміщувалися колгоспні ясла.
Клуня стояла на тому мiсцi, де тепер знаходиться oceля Павлiченка Федора Петровича, якраз через дорогу з сьогоднішнім Крушинiвським сiльським клубом.
Пiсля урочистого мiтингу було дано святковий концерт художньої самодiяльностi школярiв i молоді села.
Пiд керiвництвом учителя Царюка, котрий майстерно грав на своїй старенькiй скрипцi, діти виконували революцiйнi пiснi. Невелике примiщення клунi, прибраної квiтами, не могло вмiстити вcix бажаючих пIодивитися концерт. Люди стояли на порозi, на подвiр'i i на вулицi, попiд тином, Затамувавши подих, вci з захопленням слухали виступи своїх дітей.
Таким був перший piк, перший світанок народноi освiти в Крушинiвцi.
